Перехід до економічного зростання у ході трансформації адміністративно-командної економіки в рин¬кову тісно пов'язаний із ефективністю управління державою інвестиційним процесом,

Деякі економісти вважають, що проблеми перехідних економік можна розв'язати без державного втручання, лише за рахунок ринкових сил. Однак це — політика, типова для ХIX століття. Ринкова економіка постійно породжує суперечності та проблеми, які неможливо ефективно вирішити, застосовуючи виключно ринкові механізми. Обста¬вини, за яких упродовж двох останніх століть ішли до процвітання Англія, Сполучені Штати та інші розвинуті країни, чий досвід рекомендують краї¬нам із перехідною економікою, суттєво відрізняються від нинішньої ситуації. Щоб підтримувати соціально-економічну стабільність суспільства, держава має забезпечити сумісність важелів її впливу на процеси господарювання із ринковим середовищем із метою послаблення негативного впливу структурних диспропорцій у економіці та циклічних коливань попиту, зокрема на мотивації капіталовкладень. У краї¬нах, що розвиваються, держава відіграє не лише регулюючу, а й системотворчу роль, яка є тим ефективнішою, чим більшою довірою суб'єктів господарювання вона користується та чим більши¬ми фінансовими можливостями володіє. Перехідний період характеризується власне поступовим переходом державного апарату від методів прямого управління (план-закон, як правило, забезпечуваний адміністративним примусом) до ринкових методів регулювання (формулювання цілей, досягнення яких мотивується матеріально) в міру створення ринкового середовища. Зав¬данням державного регулювання при цьому є досягнення компромісу між численними груповими інтересами з урахуванням співвідношення сил соціальних партнерів. Зрозуміло, заслуговує на увагу не так питання про до¬цільність державного регулювання рин¬кової економіки, як питання про межі такого регулювання та його форми.

При розробці державою інвестиційної стратегії слід визначити тип інвестиційної моделі, джерела фінансування, систему гарантій, мету інвестування тощо.

Інституційна структура віддзеркалює відносини між фінансовими посередниками (банками, фінансово-кредитними установами та фондовими біржами), позичальниками і кредиторами (офіційними інвесторами в особі центральних банків, державних установ, міжнародних організацій; комерційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами, транснаціональними компаніями, приватними фірмами). Зокрема, американським типом інвестиційної моделі (переважаючий вплив фондового ринку) на відміну від континентального (провідна роль банківської системи) передбачається зовнішній контроль за проектами та коротші цикли прийняття інвестиційних рішень. Щодо тенденцій розвитку функціональної структури світового ринку капіталів, то слід відзначити процес сек'юритизації, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами).