Останнім часом все частіше серед політичних постатей української історії фігурує ім'я Симона Васильовича Петлюри. Але нині, як і в попередні роки, коли ім'я “головного отамана” майже не згадувалося, повторюються вже відомі факти його життя. Пояснити це неважко. Адже в попередні часи була відсутня об'єктивна інформація про лідерів антирадянських угрупувань, що діяли в Україні у роки громадянської війни. До почасти замовчуваних, а нерідко й свідомо перекручуваних тем належала й військово-політична діяльність С. В. Петлю¬ри. Дати повну і об'єктивну характеристику цій людині сьогодні непросто. Для цього потрібно не тільки детально проаналізу¬вати весь його життєвий шлях, а й грунтовно дослідити той далекий вже період нашої історії — інтенсивне, глибоке й складне у своїх проявах національне явище.

Ім’я Головного Отамана нерозривно зв’язане з творенням укоаїнської армії, як основної державотворчої сили. Голова Українського Військового комітету Західного фронту, голова Українського Військового Генерального комітету, перший Секретар військових справ Генерального Секретаріату - С. Петлюра, як ніхто інший, розумів значення війська для оборони державності, - він же його створив, він з ним і пройшов усім тернистим шляхом перемог, зради, блокад і поразок.

Петлюра - безмірно вищий за те, що про нього думають. Він - з породи вождів, людина того гатунку, що в старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями.

1. Покликаний історією.
1.1 Життєвий шлях С.В. Петлюри до 1917 року.
Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в Полтаві у міщанській сім'ї. Початкову освіту здобув у церковно-приходській школі. З 1895 року навчався у Полтавській духовній семінарії. У 1900 році став членом революційної української партії (РУП). Про оточення, в якому жив тоді С. В. Петлюра, ми знаємо дуже мало. У 1901 році його виключили із семінарії. Існує кілька думок з цього приводу. Одні джерела причини вбачають у революційній роботі Петлюри як члена РУПу, інші в його активній культурологічній діяльності, несу¬місній з навчанням у духовному закладі.
Восени 1902 року С. В. Петлюра виїжджає на Кубань до Катеринодара, де спочатку вчителює, а потім працює над архівами Кубанського Війська. Крім цього бере участь в роботі філіалу РУП — “Чорноморської Вільної Громади”. За співробітництво з нею у грудні 1903 року був заарештований. У березні 1904 року його звільнили з під арешту “на поруки”. Він виїхав до Києва, а звідти восени того ж року — до Львова де працював у редакції органу РУП газеті “Селянин”. Наприкінці 1905 року С. В. Петлюра повертається знову до Києва, але у січні 1906 виїжджає тепер уже до Петербурга, де редагує місячник “Вільна Україна”. Там вступає до Украінської соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У липні 1906 повертається до Києва, де працює секретарем редакції газети “Рада”, а в 1907—1908 роках—співредактор газети “Слово” (орган УСДРП).