Десь під Львівським замком
Старий дуб стояв,
А під тим дубочком
Неформал лежав.
Він лежить, не дише,
Він неначе спить,
Золоті кучері
Вітер шелестить.
Як ти був маленьким,
батько хіпував,
У подертих джинсах
Містом вишивав.
Було вас у батька
П'ятеро синів:
Перший був скінхедом,
Другий – роккабіл…

В 16 лет Любко Дереш написал свой первый роман, который сразу же вызвал нешуточную волну страстных дебатов в молодежных кофейнях и модных редакциях, потом был переведен на несколько европейских языков, а самого автора сделал звездой международных книжных ярмарок. На сегодня Любко Дереш (1984) не только закончил Львовский университет, факультет экономики, но и стал автором нескольких национальных бестселлеров («Культ», «Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми»), лидером нового литературного поколения и молодежным кумиром. Права на издание его книг купили ведущие издательства Европы. Редактор немецкого издательства «Зуркамп» Катарина Раабе характеризует роман «Культ» так: «Я думаю, это одна из тех книг, которая ориентирована на аудиторию читателей, которым нравится жанр «фэнтези». Эта книга не предназначена только молодежи – вона предназначена пытливому читателю. Но это также и произведение и для старших читателей-интеллектуалов. Поскольку это та книга, в которой воплощен мир с помощью текста. Поэтому много людей получат удовольствие».

В январе 2006 года, когда вышел из печати роман Л. Дереша «Культ», Книжный Клуб взял у автора интервью.

2-5 марта 2006 года прошли встречи с Любко Дерешем в магазинах Клуба: фотоотчет.

26 апреля 2006 года состоялся on-line chat c автором.

11 мая-5 июня 2007 года состоялись новые встречи Любко Дереша с читателями в магазинах Книжного Клуба: фотоотчет.

На пресс-конференции, которая состоялась 27 апреля 2007 года в рамках фестиваля «Мир книги 2007» Любко Дереш так выразил свое творческое кредо: «Меня интересует усиление сознания человека. Начиная от книги «Архе», мои следующие книги нацелены на то, чтобы пробуждать в человеке осознание – осознание себя, осознание мира, осознание автоматизмов в себе. Добиваюсь этого разными стилистическими, сюжетными ходами, формальными приемами, метафорами… Именно это я считаю своей сверхзадачей»

Полный репортаж пресс-конференции читайте здесь.

В 2007 году в издательстве «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга» вышел роман Любко Дереша «Трохи пітьми», который вскоре вошел в список номинантов на престижную литературную премию – «Книга года Би-би-си».

Любко Дереш о романе «Трохи пітьми»

«Этот текст я написал в соавторстве со своим коллегой-психологом, который специализируется на проведении психодрам. Но наша психотерапевтическая забава переросла в своего рода мистерию, неожиданно мы погрузились в области, более глубокие, чем биографические. Мы попробовали пообщаться с глубинными психическими энергиями, которые живут во всех людях, и которые время от времени берут над нами контроль. Эти энергии – это депрессия, отчаяние, стремление к самоубийству. В произведении я позволяю этим силам говорить через конкретных персонажей, позволяю им высказать мне все, что они должны сказать. Эти силы живут в каждом человеке, и в некоторые моменты жизни пытаются говорить с нами. Если запретить говорить им языком наших внутренних образов, тогда эти силы начинают говорить языком наших поступков – необдуманных, иррациональных, часто разрушительных. Эта книга о тьме внутри. Выпуская ее наружу, я освобождаю в себе место для света... »

5-11 октября состоялся авторский тур «Левый берег»: совместная акция издательств «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга» и «Фолио» . Любко Дереш, Сергей Жадан, Юрий Андрухович путешествовали по Левобережью Украины со сборником эссе «Трициліндровий двигун любові».

"У п'ятницю, 24 го листопада на дошці оголошень з'явилася дивна афіша. Судячи з усього, її повісили так, щоб потрапила на очі лише деяким учням і жодному вчителю. Вона виглядала наступним чином:
КІЧ ДЕСТРУКЦІЯ: ПОЇДАННЯ КАЛУ
Початок о 19.00 в актовому залі.
Перформенс відбувається за сприяння наступних організацій:
МО "Аґресивна молодь Христова" (Rzepetski und Sempl GmbH)
Польсько українська асоціація анархістів "Niespodzianka" (Борхес)
Львівський клуб нігілістів та борців за легалізацію марихуани
при відкритому університеті Магаріші (Банzай)
Галицька бригада смерті "Ржіс" (pavooсky в малаяламі)
ЗАСТОРОГА:
— будуть зриватися дахи;
— неможливість зворотної інсталяції ґарантована"

"Банзай, що розсівся на парті, тримав у ґрабах якусь книжечку і читав звідти вірші. Це був його пестунчик — сердега Тичина, пізній Тичина, якого розчавив єдиновірний художній метод, перетворивши добірний імпресіонізм на фураж для совіцької худоби. По залу роздавалися невеличкі оголошення:

УОНТЕД:
Тичина Павло Григорович
("Тичинка")
молодий талановитий поет імпресіоніст
Пішов з дому і не повернувся.
Винагорода — в межах розумного.
ГЕЛП!!!
SHUKANO:
Tychyna Pavlo Grygorovych
("Tychynka")
a young talented poet impressionist.
Had left his house amp; didn't return
Reward — sensible
DOPOMOZHIT'!!!"

Банзай викрикував у зал надірваним голосом рядки з Джеймса Дуґласа Моррісона, поета:
А моль та атеїст подвійно святі
в смерті.
Ми живемо й помираєм,
і смерть не є кінцем.
глибше ми йдемо у власний Кошмар,
ми мнемо об життя
квітки пристасті,
припавши до кліторів та членів безнадії
Остання мить дарує нам прозріння
в Колумбовому паху,
наповненому зеленою смертю
Я хочу бачити блядський блиск сліз
у твоїх очах.
О великий Ангел курва, ти був
добрим до мене.
Голі, ми приходимо,
і відходимо усі в синцях.
Ти, паскуднику, велика засрана дупо,
брудний збоченцю, що грає
власну матір.
Ти знаєш, нас контролює ТБ,
місяць — звір, спраглий крові...
І так далі. Залишився самотній стробоскоп, ніби око циклопа за секунду до смерті. Динаміки звіріли від аґресії музики, яка ішла крізь їх пащеки.

"Напишіть, шо б ви зараз хотіли робити, і передайте дальше
Кожен захоплено понаписував свої мрії; дійшовши до Банзая, аркушик був геть увесь залитий нитками почерків та чорнил:
Хочу зараз бути дома
Хочу французький масаж в теплій кімнаті з симпатичним масажистом
Хочу лежати на ліжку 4 на 4 і спати
Хочу піццу коктейль і Ґєника
Хочу оббухатись, обкуритись, обтрахатись і пограти на гітарі
Хочу віллу, їздити в хаммері, переспати з прікольним пацаном
Хочу вас всіх!!!
Хочу сексу, снігу, спокою, піцци, файної книжки, дощу, спокою, сексу, сексу, сексу
Хочу лежати на ліжку посередині Тихого Океану. Тільки щоб там було в натурі ТИХО
Хочу курити, якщо хто має, то передайте зажигалку
Хочу: чорного котика з гуртожитку, сонечка, літа
Хочу великий стакан пива, послухати музику, канікул, і спати. І ще я хочу уїбати до мами в Італію
Хочу виграти Мар'янку з 11 В. А ти, Семпл?
А я хочу пісяти
Хочу пса (суку сембернара). Дуже хочу додому
А потім задзвонив дзвінок, і дітиська розбіглися.
А в Банзая у голову засіло непереборне бажання впасти навколішки і завити з розпуки. Що б він не робив, усе виглядало нереальним. Він наче випадав з реальності.
На великій годинній перерві всі вчителі з'юрмились під дверима директора й сторожко очікували неприємностей."

Так от:
Формали (синоніми: "гопи", "гопніки", самоназва: "пацани") зазвичай носять короткі зачіски "їжачок", джинси, заперезані ременем на два язички (дуже характерно!), кросівки і заправлені за пояс сорочки картатого узору. (П р и м і т к а: формали тубільці — автохтонні жителі Мідних Бук — зовнішньо дещо відмінні, що пояснюється нечистою кров'ю. Даний ареал заселений гібридними видами: гопнік рагуль, гоп "Прикарпатський", гопнікобик. Навіть можна натрапити на рідкісного гоп лох штріх бика — воїстину жалюгідне видовище! Автохтонні гопніки віддають перевагу спорткостюмам. Гопів виродженої крові можна розпізнати по светрові, недбало заправленому у спортивні штани. З а у в а ж е н н я: Автор цих рядків не розділяє позиції Стефка Шанкра, висунутої ним у сатиричній травестії "ІV Послання до салоїдів": у ній Шанкр називає гопів "прищавими тварюками". Автору даних рядків особисто доводилося зустрічати прищавих тварюк і серед хіпаблудів, а отже, прищавість критерієм приналежності бути не може). Проте шляхи гопів всередині коледжу і гопів знадвору рідко коли перетинаються.
Гопніки віддають перевагу чорним тонам із мізерними, сказати б, мінімалістичними вкрапленнями білого — біла смужка на кашкеті чи білий рубчик на кросівках. Проте з чорним кольором слід бути обережним; він є також пріоритетним для т.зв. блекерів — адептів death— та black metal, абсолютно чужої гопнікам нонконформістської субкультури.
Особливо важні птиці в коледжі мають власні мобільні телефони, які переважно припинаються на видному місці, як правило, в області геніталій ("Ей, пацан!//Tи знову Анєчьку побачив,//Чи, може, тепер мобілку//Носиш у кишені?" — цит. за В. Реланіум "Акт вандалізму на острові Пасхи. Онтологія та космогонія львівської рагульні", "МіМ", Л., 1995 р.). Носити телефони їм не заважає навіть те, що Мідні Буки з трьох сторін оточені горами, та ще й лежать у природній улоговині, від чого всі коміркові телефони тут не працюють.
Проте іноді формали можуть досить вдало мімікрувати під певні течії андеґраунду. В таких випадках самого зовнішнього сканування не достатньо. Потрібне ж и в е с п і л к у в а н н я.
Методом ж и в о г о с п і л к у в а н н я — попри всю його небезпечність — безпомилково викривається істинне обличчя пацана.
"Гопніки розробили власний моральний кодекс чести, — пише Жижка Рафалович, — кодекс чести, який ґрунтується на повному безчести й на відсутности будь якого кодексу чести як такого. [...] Цей кодекс передається усно [...] з покоління в покоління, перетворившись у вироджену форму фольклору. Справжній пацан повинен уміти у будь яку хвилину абаснувати (обґрунтувати) те, що він пацан, а не лох. [...] Хто цього не вміє — відповідно, ніякий не пацан. Справжні пацани т р у д я т ь с я — що на сленґу означає "забирати в лохів гроші"; гопів легко розпізнати по їхньому арґо, а ще простіше — по нахабному тупому виразу обличчя, котре немовби промовляє: "Хто ваділа на цій землі? Я ваділа на цій землі!". Гопи є першими паростками підліткової злочинности, і мрія кожного з них — "стати вором в законє". [...] Їхня кінцева мета — надглобальний, вселенський конформізм. Вони ненавидять усе, що відрізняється від СІРОСТИ, тієї порошнявої млявої СІРОСТИ, якою вони, власне, і є". (цит. по книзі К. Жижка Рафалович "Ігорич, Немирич, Нірванич і Доберманич: 101 день у Панк клюбі"., "МіМ", Л., 1997 р. ).
Пацани усюди (а у коледжі особливо) зневажали й дуже не любили неформалів. Неформали, у свою чергу, не любили їх. Але якщо останні у більшості своїй були ліберальними пацифістами і не звертали на пациків жодної уваги, то гопи сприймали кожного кудлатого чувака як персональну образу власної гідності. Тому й були винайдені такі геніальні речі, як "стріла", "качелі" тощо.